Якщо звикаєш до війни: як не картати себе та інших за бажання жити – поради психолога

Фото: unsplash.com

Повномасштабна війна в Україні триває вже понад 120 днів. Усі ми читаємо десятки новин, бачимо сотні фото та відео тих жахів, які росіяни вчинили на нашій землі. І здається, що ти вже втомився та взагалі трохи звик до війни. Далі в тебе виникає бажання знову піклуватися про себе, бачитися з друзями та жити звичайним життям.

Як себе за це не картати, та чому такі бажання засуджують інші? На ці та багато інших запитань відповіла психологиня та ведуча проекту “Ранку у Великому Місті” на ICTV Юлія Зорій у діджитал-проекті “Що робити, якщо…” від Нового каналу.

Юлія Зорій. Фото: пресслужба

Коли люди опиняються у відносній безпеці під час війни, в голові виникає запитання: “А чи нормально хотіти жити звичним життям?”, “А чи нормально хотіти стрижку?”, “Чи нормально гуляти з друзями?” На думку психологині Юліі Зорій, так відбувається, бо наша психіка адаптується до поганого.

  • Важливо розуміти, що адаптація не означає звикання. Тому що війна – не норма нашого життя. Адаптація це про те, що ніхто з нас не може бути на піку емоцій нескінченно. І в цьому випадку важливо не картати себе, а взяти відповідальність за своє життя, за свої дії.
    Психологиня радить не сварити себе за бажання звичних речей з мирного життя. Адже сьогодні дуже важливо налагоджувати своє життя, хоч іноді відволікаючись від новин. Кожному з нас важливо дотримуватися режиму дня, планувати прості, побутові речі, повертатися до навчання, саморозвитку, приділяти час родині, собі, друзям, продовжувати допомагати армії.
  • Тому що проживання життя тут і зараз дозволяє на певний час дистанціюватися від болісних подій, щоб зібрати більше сил, аби діяти далі.
    Приготуйтеся, що хтось вас за це буде засуджувати. Причина в тому, що в когось цей процес адаптації психіки протікає швидше, а в когось повільніше. Намагайтеся не приймати слова інших близько до серця. А якщо почали відчувати провину, зупиніться й запитайте себе: “Чому я це роблю?”, “Яка моя ціль?”, “Чому це важливо для мене?”
  • Чесні відповіді на ці запитання допоможуть вам прийняти ситуацію, що склалася. Адже процес прийняття є наступним кроком після шоку, заперечення, агресії та суму. Це складно, але боротися з тим, на що ми не можемо вплинути, безрезультатно. Дайте собі усвідомити, що попереднє життя повною мірою не повернеться після закінчення війни. Нам треба прийняти нову реальність і адаптуватися до неї.
Поделиться